Ihor Pavlyuk

 

Translated by Steve Komarnyckyj

 

 

Wolf Berries

 

 

Village splashed with raspberry light,

Of sunset, the river too, a mottled strap,

The church with bouquets of candles

Brews its deep intrinsic dark,

All we forget...

The girl in jeans applies her make up

In her grandmother’s compact,

Giving her reflection a tender look.

 

In the mill the owls are silent,

Its workings squeal inside me,

The meat of the epoch stuck in my teeth.

Forests surround the village

And faces, one of them mine,

Surround the forest.

 

I am tired of loving the world,

You cannot please everyone...

All that you asphalt over your verse,

For it is like a wolf cub, glides

Into nothingness and I turn  

To nature, a wound in my own skin...

Saddling my horse.

 

A violin spasms, yearning for its roots

To be a tree, to know blossom and fruit

Rather than only song.

The autumn comes quickly, through the soil,

Its human soul.

 

You need to have your honour,

You need to have your money,

You should be a real man,

Quaffing horns of drink,

What of these stars, these ages,

The beauty of butterflies?

I helped someone,

I failed to protect someone,

 

These people, these doves,

These wolf berries and,

Respiring over them,

A green ocean

Fathoms deep, the villages change,

There are so many wolves ranging the forest.

 

The girl in jeans becomes transparent,

 

Her hair,

 

The river,

 

I’m still the farmer, gathering wheat by the water.

 

 

Trns. Steve Komarnyckyj © 2014

Вовчі Ягоди

 

 

малинове село.

Ріка.

Старенька церква.

Букетики свічок.

І тьма.

І забуття.

Тут джинсове дівча

В бабусинім люстерку

Із ніжністю в очах.

 

Сова мовчить в млині,

А млин в мені кигиче.

Епоха у зубах, як м’ясо, застряє.

Кругом села ліси.

Кругом лісів обличчя.

Одне із них моє.

 

Втомлюсь любити світ.

Всім все одно ж не вгодиш...

Прикрив асфальтом вірш,

Бо він, як вовченя.

А я ще повернусь до себе, до природи,

Себе поранивши, розхриставши коня,

 

Мов скрипка, що до спазм знов хоче мати корінь

І деревом рости, і знати цвіт, і плід...

А так — лише пісні...

І осінь, осінь скоро...

Усе, як у людей, усе - як на Землі.

 

І треба мати честь.

І добре мати гроші.

І справжнім мужиком...

І вміти пити ріг.

Ці зорі, ці віки, метелики хороші...

 

Комусь я допоміг.

Когось я не зберіг.

 

Ці люди й голуби...

Вже вовчих ягід - море...

Вже села не такі.

Вовків чортма в лісах.

 

А джинсове дівча

Прозоріє, прозоріє...

Тече його коса.

 

Я ще косар, коса...

 

 

 

Ihor Pavlyuk © 2014