Ihor Pavlyuk

Translated by Steve Komarnyckyj

The Old Water Flows

The old water flows, the ancient water,
A pagan wolf howls at the half moon
By some hermit with a beard of cloud,
The yellow maple woods parade,

The old waters flow, flow, flow,
Tiny deities hide in the skies,
Stars, the children of the frozen Dnipro,
Collide and kiss
In the constellations' vagaries,

The old water flows...
A dog, grey
And awaiting
The miracle of death.

Is history an angel
With a sword, old water
Bereft of wave or whirlpool
Always moving, but completely still?

Trns. Steve Komarnyckyj © 2014
exclusively published in translation here
for the first time

Стара Вода

Стара вода тече, стара вода...
І виє вовк-язичник на півмісяць.
Пустельника хмаринна борода.
Полки стоять кленовим жовтим лісом.

Стара вода тече, стара, стара...
Малі божки ховаються за небо.
А зорі – діти змерзлого Дніпра –
В сузір’я б’ються і летять до себе.

Стара вода тече, тече, тече...
Собака сивий.
Див чекає смерті.

Історія – мов ангел із мечем,
Стара вода...
Без хвиль
І круговерті?

Ihor Pavlyuk © 2014

The Word Is Not An Apple

But the last leaf of the fall.
I converse with the autumnal forest using the language of gestures,
The smoke of my fatherland seeps down to my bones...
I sow my lyrical blood as seed,
A naked voice...

Like the crucified I do not love the mesh
Of trade, religious fanatics with their blank eyes,
The inane hiss of politics...
I yearn for the nocturnal rain

And yet linger, tangled in waves of fragrance,
From an angelic violin that cries with an imperceptible smile,
Remembering bright, kind, and somewhat inebriated, Uncle Vasyl
Gathering nuts in Polissya.

I want to write a song that is like the world
Of all who came or who will come.
Then sleep in grass, as in a wolf skin,
While my genes dance, awaiting resurrection.

Trns. Steve Komarnyckyj © 2014

Слово — Не Яблуко...

Слово — останній листок.
Мовою жестів спілкуюся з лісом осіннім.
Димом вітчизни я пройнятий весь — до кісток.
Кров’ю ліричною досі я голонасінний.

Як і розп’ять, не люблю я нутро торгашів
І релігійних фанатів зневажливі очі,
Чорних політиків на моїх вухах «лапші»...
Але люблю я дощ серед ночі.

Ще мені милі скуйовджені запахи хвиль,
Ангельська скрипка, що плаче невидимим сміхом,
Світлий і добрий зап’янений дядько Василь,
Що на Поліссі збирає горіхи.

Хочеться пісню таку написати — як світ —
Той, що до мене, і той, що уже після мене.
Потім — заснути: як в шкурах вовків, — у траві,
До воскресіння щоб танцювали гени..

Ihor Pavlyuk © 2014